Євросоюз — вільні варіації на тему глобального відкритого суспільства

Нещодавно я прочитала цікаву статтю, а точніше доповідь Джорджа Сороса на конференції, присвяченій розвитку Євросоюзу. І вона мене здивувала. Чому? Раніше в мене склалося враження про Джорджа Сороса як про людину, яка має велику мрію-ідею — глобальне відкрите громадянське суспільство, але ще далеку від втілення в будь-якій країні. І благодійні фонди, гранти, проекти лише спроби вловити стихійне зародження громадянського суспільства в кожній окремій країні, спроба зростити і укорінити його в культурі. Але з його щирого звернення до учасників конференції я зрозуміла, що він побачив цей паросток-надію в Євросоюзі.

Та спочатку до витоків цієї теорії. Концепція відкритого суспільства була вперше висунута французьким філософом Анрі Бергсоном в його книзі «Два джерела моралі та релігії», опублікованій у 1932 р. Одне джерело — родоплемінне, веде до закритого суспільства, члени якого відчувають спорідненість один до одного і страх та ворожість по відношенню до інших племен. У протилежність цьому друге джерело універсальне і призводить до відкритого суспільства, яке керується універсальними поняттями про права людини та прагне захистити та розширити свободу кожної окремої особистості. Ця схема була удосконалена британським філософом австрійського походження Карлом Поппером в його книзі «Відкрите суспільство та його вороги» виданій у 1944 році. Відкрите суспільство приймає невизначеності, властиві нашому недосконалому розумінню або нашій схильності до помилок, і створює закони та інституції, які дозволяють людям с протилежними точками зору та інтересами мирно існувати пліч-о-пліч. Такий устрій повинен відображати волю його учасників та повинен бути відкритим до змін та вдосконалень.

І саме ці риси Сорос помітив в Євросоюзі. Але чому тоді країна, що складається з 27 різних культур і традицій, зрощує націоналістичні, ксенофобські та антимусульманські настрої, спотворені невдалими спробами інтегрувати іммігрантські спільноти.

На мою думку, саме поняття сім’ї могло б стати цілком логічним завершенням цієї цікавої теорії і дати відповідь на протиріччя, що спостерігаються в євроспільноті. В сім’ї приймають твою недосконалість, і зовсім різні люди можуть щасливо жити разом, тому що він/вона — моя бабуся, дідусь, мати, тато, син, дочка…

Але чи є інститут сім’ї в Євросоюзі, чи збереглася культура збереження родоводу? На жаль про це не можна говорити з впевненістю. Хіба з дитинства хворому можна пояснити, що значить бути здоровим? Чи зрозуміє вас людина, якщо пояснювати їй щось незрозумілими для неї термінами? Так, ми не маємо зараз цього зразка сім’ї, який би укорінився у свідомості людства і дав змогу кожній людині розширити свою сім’ю до масштабів вулиці, міста, країни та світу.
Але надія є. І не тільки всесвітньо відомі меценати і філософи, але й звичайні люди в кожному куточку світу через відродження сім’ї можуть наблизити час глобального відкритого суспільства. Кожен з нас…

Яна Салахова

	Tweet
	Нравится