Дещо про етикет спілкування

«Не те добре, коли кричать великим голосом,
але те є велике, коли
говорять добре»
Демосфен

Проблема комунікативного підходу до навчання, виховання та гармонійного розвитку осо­бистості сьогодні набуває особливої актуальності для вчителів-словесників на уроках української мови та літератури, що зумовлюється типовою для сучасної школи ситуацією, за твердженням старшого наукового співробітника Інституту педагогіки НАПН України, доктора філософії, кандидата педагогічних наук, доцента Лариси Варзацької. — Оскільки учні здатні опановувати теоретичні знання, але мають труднощі з використанням цих знань під час конкретних життєвих задач.

Мова — це найкращий засіб взаємних відносин окремих осіб між собою, засіб їх духовного об’єднання і взаємного впливу. Без мови нема народності, рідна мова найкраще відбиває в собі думки й почуття окремої людини, суспільності всього народу. В мові, її історії, розвитку й виробленні відбилися перші ознаки проявів самостійного духовного життя в майбутньому окремого народу.

Найголовніші індивідуальні ознаки народу — це його мова, література, мистецтво, пісні, усна творчість. Щоб народ володів красивим мовленням, потрібно його цьому навчити, а це пряме завдання вчителя-словесника.

Мовленнєва майстерність учителя, вважаю, пов’язана із природженим даром слова, якщо педагог надає своєму мовленню суттєвого значення, то у спілкуванні з учнями відбуваються своєрідні позитивні зміни, бо кожен вважає за потрібне наслідувати вчителя, тому відбувається контроль культури мовлення.

На превеликий жаль, сьогоднішні учні мало читають, зате багато часу проводять в мережі Інтернет, в кращому випадку слухають аудіокнижки, тому їхні комунікативні здібності бажають бути кращими.

Проблема пов’язана з тим, що інформаційні та комунікаційні технології, їх можливості та змістовне наповнення, як відомо, є значними ресурсами для освітніх цілей. Втім, якщо говорити в цілому про інформацію в мережі Інтернет, то вона не є добре організованою та підготовленою для використання в освітніх цілях, тому дуже важливо, щоб доступ до її можливостей був опосередкований набуттям будь-яким користувачем системи компетентностей — від медіа-компетентності до професійної компетентності (в тому числі й комунікативної).

Мережа Інтернет являє собою доволі часто неструктурований об’єм інформації, який ще й напрочуд швидко зростає, й вимагає попереднього аналізу, синтезу та критичної оцінки, бо інформація може бути некоректною, неповною, неточною і, таким чином, не матиме зиску для цілей навчання. При цьому, таке середовище може додатково перетворюватися на небезпечне місце для маніпуляцій та зловживань. Тож необхідність формування в учнів комунікативної компетентності не викликає жодних сумнівів.

Вважаю, що тестова перевірка знань учнів, спілкування в мережі Інтернет — добре, але основне на уроках мови та літератури — слово та його зміст: ясність, простота, доступність, послідовність думки.

Обговорення будь-якого твору прилучає учня до духовної культури народу, формує особистісне бачення добра, справедливості, тобто виконує соціокультурну та виховну функцію.
Тому завдання вчителя-філолога — формування компетентної комунікативної поведінки учня, яка підвищить ефективність навчання засобами інформаційних та комунікаційних технологій та буде сприяти створенню безпечного інформаційно-комунікаційного освітнього простору.

Переконана, що розвивати в учнів мовленнєву компетентність може лише читання художніх творів, спілкування вдома та на уроках літератури, бо обговорюючи той чи інший художній твір, школяр під керівництвом учителя вчиться грамотно висловлювати свою точку зору на ту чи іншу проблему, розширює свій словниковий запас та, найголовніше, — стає повноцінною особистістю, бо готується до різних життєвих обставин та виконання різних соціальних ролей: громадянина, судді, журналіста, батька, матері тощо.

Система гуманно-особистісного підходу надихає вчителя на створення такого освітнього процесу, в якому дитина в самого життя навчається змінювати, удосконалювати його, підвищуючи якість, а не пристосовуватись до умов, що складаються. Джерелом такого прагнення має стати висока духовність, яка формується засобами художнього слова на уроках української мови та літератури.
Освіта спрямована на масове охоплення навчанням учнів незалежно від їхніх здібностей, тому, потрапляючи в шкільне середовище, обдаровані учні часто не згодні з оточенням, бо мають на все свою думку, яку завжди аргументують.

На уроках української літератури я не тільки спрямовую роботу з учнями на глибокий аналіз художнього твору, а й обов’язково підводжу до висловлення власної думки та перенесення життя героїв твору в наші дні. Даю завдання обдарованим дітям написати творче продовження твору — фанфік, хоча ставлюсь до цього дуже обережно, адже фанфіки вбирають і увиразнюють усі негативи масової літератури. Проте така творчість має й певні позитиви: для багатьох учнів — це вияв індивідуальності, спроба пера, натхненна праця над рідним словом.

Мовний етикет — це система стандартних стереотипних словесних правил мовної поведінки, прийняті національним колективом мовців. Він охоплює стійкі формули спілкування (слова, словосполучення, мовні звороти — кліше) в ситуаціях установлення контакту із співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності.

Спілкування — це один із виявів соціальної взаємодії, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.

Щоб досягти успіху в спілкуванні, потрібно оволодіти «технікою» спілкування й застосовувати її у щоденній практиці. Під «технікою» спілкування розуміємо сукупність стандартів культурної поведінки, етичних і естетичних норм у використанні вербальних і невербальних засобів комунікативної взаємодії. Поєднання цих елементів під час комунікації і становить мистецтво спілкування.
Центральною ділянкою мистецтва спілкування є мовний етикет, що охоплює засоби ввічливості, зорієнтовані на вираження поваги до співрозмовника та дотримання власної гідності.

Серед виражальних засобів української мови — типові формули звертання, вітання, прощання, побажання, поздоровлення, подяки, прохання, вибачення, співчуття тощо. Мовний етикет визначається загальною культурою спілкування, а також соціальним статусом мовців, рівнем їхньої освіти й виховання, віком, статтю. Він відповідає національно-культурним традиціям суспільства або окремого соціуму. Мовний етикет моделює поведінку людини — спонукає її у певній ситуації поводитися у відповідний спосіб.

Рівень дотримання мовного етикету, культури спілкування часом впливає на поведінку співрозмовників більшою мірою, ніж предметний зміст мовлення.

Тому я раджу своїм учням:
1. Постійно тренуйте свій голос; найзручніший спосіб для цього — читання вголос; контролюйте правильність вимови.
2. Пристосовуйте свій голос до тієї обстановки, в якій відбувається спілкування (не говоріть голосно в громадських місцях).
3. Не розмовляйте надто голосно — це справляє враження агресивності.
4. Хто говорить надто тихо, справляє враження людини, яка погано володіє матеріалом, або ж невпевнена в собі.
5. Голос підвищуйте тоді, коли ставите запитання, виявляєте радість чи здивування.
6. Понижуйте голос тоді, коли хочете когось переконати або відповісти на запитання.
7. Не говоріть, коли стоїте спиною до слухачів.

Як бути приємним співрозмовником
«Найбільша цінність оратора — не тільки сказати те, що потрібно, а й не казати того, чого не треба»
Цицерон

Перебуваючи в оточенні малознайомих людей, дотримуйтесь таких правил:
• вітайтесь та усміхайтесь перші;
• виявляйте дружнє ставлення до людей, не очікуючи, коли вони виявлять свої симпатії до вас;
• дотримуйтесь правил спілкування;
• цікавтесь людьми, які вас оточують, їхніми радощами й турботами;
• вживайте якомога більше слів, які підкреслюють шанобливе ставлення до людей: даруйте, перепрошую, дякую, будь ласка, не ображайтесь, чи не змогли б ви, на жаль та інше;
• у товаристві не намагайтесь переговорити всіх, дайте можливість висловитись іншим;
• будьте тактовні: спочатку подумайте, чи нікого не образить те, що ви хочете сказати, а потім уже говоріть.

Як зацікавити людей
«Говорити багато й добре — є дар гострого розуму, говорити мало й добре — є дар мудрого, говорити багато й погано означає дурня, говорити мало й погано є ознакою безумного»
Ф. Ларошфуко
Щоб стати цікавим співрозмовником, необхідно:
• мати всебічні знання та інтереси, які слід постійно розвивати й поглиблювати;
• говорити про те, що цікавить слухачів;
• запам’ятовувати й записувати все цікаве, що ви бачите, чуєте або читаєте.

Щоб ваша розповідь була цікавою:
• підберіть цікаву й нову тему;
• будуйте початок розповіді так, щоб привернути увагу слухачів;
• говоріть стисло, невимушено й зрозуміло;
• викладайте свої думки у логічній послідовності;
• наводьте захоплюючі факти.

Як критикувати, не ображаючи
«Немає нічого сильнішого за слово»
Меандр
Якщо ви бажаєте навчитися критикувати так, щоб не образити людину, то:
• вказуйте на помилки лише віч-на-віч;
• уникайте прямої критики;
• робіть це по-дружньому;
• похваліть те, що ваш знайомий виконує як слід;
• покажіть або розкажіть, як правильно було б виконати те чи інше завдання, здійснити певний вчинок;
• попросіть вибачення за зроблене зауваження, особливо тоді, коли людина старша від вас за віком або незнайома.
Практичні поради етикету спілкування:
1.  Постійно тренуйте свій голос; найзручніший спосіб для цього — читання вголос; контролюйте правильність вимови.
2.  Пристосуйте свій голос до тієї обстановки, де відбувається спілкування.
3.  Не говоріть надто голосно — це справляє враження агресивності.
4.  Хто говорить надто тихо, справляє враження людини, яка погано володіє тим матеріалом, про який говорить, або ж не впевнена в собі.
5.  Голос підвищуйте тоді, коли ставите запитання, проявляєте ра­дість чи здивування.
6.  Голос понижуйте тоді, коли хочете когось переконати або відповісти на запитання.
Отже, щоб не виникало непорозумінь під час спілкування, слід узгоджувати несловесні засоби із словесними, адже дослідження свідчать, що невербальні сигнали справляють вплив утричі більший, ніж слова.

Жестикуляція та етикет спілкування
Дійовими є також жести, які являють собою вияв людських думок, емоцій. У поєднанні зі словами вони стають надзвичайно промовистими: жести посилюють емоційне звучання сказаного. Щоб оволодіти бодай азами жестикулювання, потрібне тривале тренування, розуміння ролі кожного жесту. Частота жестикуляції залежить передусім від культури поведінки людини.

Практичні поради:
1) жести мають бути мимовільними. Застосовуйте жест, відчуваючи необхідність у ньому;
2) жестикуляція не повинна бути безперервною. Не жестикулюйте руками протягом усієї доповіді;
3) керуйте жестами — жест не повинен відставати від слова;
4) урізноманітнюйте жестикуляцію. Не користуйтеся одним і тим самим жестом у всіх випадках, коли потрібно надати словам виразності;
5) жести мають відповідати своєму призначенню.




Читайте також: 

Додати новий коментар