|
Вже п'ятий рік поспіль працює співдружність громадських організацій України для оновлення життя нашого суспільства на засадах загальнолюдських цінностей. Небайдужі до долі рідної землі, прагнучи до кращого майбутнього нашого народу, ми мріємо об’єднати людей доброї волі задля співпраці та співтворчості у вирішенні найболючіших проблем сучасного суспільства. Залучаючи фахівців та ентузіастів до обговорення проблем нашого суспільства, ми прагнемо до того, аби такі галузі як освіта, охорона здоров»я, інформаційні технології повернулися обличчям до людини. На травневому Форумі «Шляхи духовного розвитку людини та суспільства» було схвалено рішення про створення в Україні інституту громадських комітетів гуманітарної експертизи, основна мета яких - залучити широку громадськість до обговорення різних інноваційних проектів, які мають безпосереднє відношення до людини, сприяючи цим самим розбудові громадянського суспільства в нашій країні. І перша така комісія гуманітарної експертизи, яка працює на громадських засадах, створена. В її складі представники різних державних та громадських організацій України: Андрієвська Наталя Василівна, Громадянський інститут лідерства, Київ; Батліна Людмила Вікторівна, Юридичний інститут МВС України, Запоріжжя; Березанська Наталя Іванівна, Київський національный економічний університет; Білоус Ольга Миколаївна, незалежний експерт; Бінат Сергій Герасимович, доктор філософії, Міжнародний центр впровадження програм ЮНЕСКО, Симферополь; Вдовиченко Алла Михайлівна, Ін-т соціальних та культурних звязків, Київ; Гавриленко Світлана Йосипівна, к.ф.-м.н., доцент, Культурний фонд "АНК", Київ; Гончаренко Марія Степанівна, проф., Харківський національний університет; Декар Олена Юріївна, МБФ «Співтворчість»; Коваленко Ольга Петрівна, Міжнародний фонд «Україна-3000»; Комариста Богдана Миколаївна, Ін-т соціально-економічних проблем міста, відділ екополітіки; Кулініченко Валентин Леонідович, проф., зав. каф. КМАПО, Українська асоціація з біоетики; Ліпський Петро Юзефович, Ін-т соціальних та культурних звязків, к.б.н., проректор, Київ; Мовчан Петро Іванович, к.ф.н., доцент, Міжнародна академія фундаментальних основ буття; Молотова Ольга Миколаївна, Ін-т екології Мінприроди України; Мусатова Ліана Аркадіївна, к.б.н.. генетик, Академія розвитку МБФ «Співтворчість»; Петюшенко Людмила Миколаївна, незалежний експерт; Притула Олександр Леонтійович, Всеукраїнська федерація “Спас”; Редькіна Надія Олександрівна, Ін-т соціально-економічних проблем міста, відділ екополітіки, Київ; Суботінов Віктор Іванович Центр розвитку громадянського суспільства “Євразія”, Одеса; Суська Ольга Олександрівна, проф. МАУП; Тимошенко Михайло Миколайович, проф. каф екології ДЕІ Мінприроди України. Нещодавно комісія розглянула на своєму засіданні Проект державної цільової програми розвитку національного усиновлення дітей в Україні на 2006-2016 роки, що був внесений до Парламенту народними депутатами України І. Осташем, С. Матвієнком та М. Бауером. Ми підтримуємо ініціативу народних депутатів як вкрай необхідну для вирішення соціальних проблем України та для підняття її міжнародного іміджу. Ми згодні з викладеними пропозиціями щодо державної підтримки національного усиновлення, але вважаємо за доцільне розглянути проблему розвитку національного усиновлення дітей у більш широкому контексті, а саме - як складову загальнодержавної комплексної цільової програми підтримки та захисту сім’ї та дитинства. Для успішного виконання будь-якої державної цільової програми необхідно брати до розгляду не лише певні негативні наслідки, на подолання яких направлені державні зусилля, а й причини, що призвели до цього. Питання підтримки національного усиновлення повинно розглядатися як складова проблеми сирітства і покинутих/безпритульних дітей. Для подолання цієї ганебної проблеми нашій державі та суспільству слід разом проявити тверду волю у здійсненні реальних, виважених кроків, які б передбачали системний підхід і чітке розуміння причин такої ситуації. Ця комплексна програма має спиратися на усвідомлений і проголошений нашим Урядом у своїй програмі “Назустріч людям” пріоритет духовних цінностей в суспільстві. Держава повинна визнати, що проблема сирітства виникла як результат руйнації традиційного сімейного укладу життя людей, знецінення сім’ї як соціальної інституції, низького рівня морально-етичного виховання молоді в Україні, дефіциту персональної та соціальної відповідальності в суспільстві. Державницький підхід має базуватися не лише на зусиллях подолати небажані наслідки моральної деградації суспільства, а, перш за все, на передбачливому попередженні та профілактиці такого явища нашого життя, як сирітство та покинуті діти. Комплексна програма покликана націлити суспільство на просвітницьку роботу зі школярами та молоддю з питань свідомого батьківства, на формування образу соціально зрілого громадянина, на морально-етичне виховання всіх верств населення, вона повинна вміщувати розгалужену та добре розроблену систему превентивних заходів по запобіганню сирітства в Україні. Така програма має включати всі форми соціальної реабілітації таких дітей – усиновлення, взяття під опіку, влаштування у дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, державні дитячі заклади, - та виходити насамперед з інтересів дитини. Реалізація такої програми вимагає координованих дій як держави, так і суспільства, спільних зусиль влади і громад. Ми вважаємо за потрібне: • створити єдиний державний реєстр дітей, що залишилися без батьківської опіки (а не лише дітей-сиріт); • розробити перелік груп захворювань дітей, які мають переваги усиновлення іноземними громадянами (в тому разі, коли в Україні ці захворювання вважаються невиліковними); • запровадити єдину систему наглядових рад для вирішення долі таких дітей, що має координувати різні процедури процесу: усиновлення, взяття під опіку, влаштування у дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, державні дитячі заклади тощо; • розробити з залученням громадськості Положення про Єдину систему наглядових рад (визначення, функції, склад учасників та їх кваліфікація, регламент роботи та звітності) та Програму підготовки фахівців; • забезпечити рівноцінну участь у таких наглядових радах та на всіх рівнях дії Державної комплексної цільової програми представників як державних структур, так і громадських організацій; • створити дієву систему державного та громадського контролю за подальшою долею цих дітей до їхнього повноліття; • узгодити між собою та привести у відповідність з міжнародними нормами и правами людини і дитини безпосередні процедури оформлення усиновлення, взяття під опіку, влаштування у дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, державні дитячі заклади тощо. Члени громадського комітету гуманітарної експертизи та організації, які вони представляють, мають конкретні пропозиції щодо створення та шляхів реалізації такої комплексної державної цільової програми підтримки сім’ї та дитинства і готові до співпраці з усіма зацікавленими сторонами. Наша Україна має величезну ниву для виявлення доброї волі її свідомих громадян і чекає на нашу співпрацю.
Ліана Мусатова, Світлана Гавриленко
|