Духовність треба плекати |
| 29 листопада 2011 | |||||||||
Виступ ансамблю «Голосухи»
  
Виступ ансамблю «Голосухи»
Виступ інших колективів
Виступає дитячий ансамбль «Журавушка»
Гості знайомляться з українською культурою
Екскурсія для японських гостей по шкільному музею
Надія Цимбаленко виконує японський народний танець
На превеликий жаль, життєві клопоти не дають нам, дорослим, приділяти належну увагу, аби розвивати і плекати оте почуття малої Батьківщини в своїх дітях та онуках. А суворе сьогодення на кожному кроці нав'язує зовсім інше. Мабуть, мало кому відомо, що в Києві є школа, яка нібито, на перший погляд, нічим не відрізняється від інших, але тут, на щастя, духовному вихованню дітлахів приділяють таку ж велику увагу, як і учбовому процесу. Це школа №111 імені Сидора Артемовича Ковпака, що на Позняках. Те, як чудово можна поєднувати приємне з корисним, ми мали змогу побачити одного суботнього дня на власні очі, потрапивши на дуже цікавий захід. Той пам'ятний осінній день у школі був наповнений передчуттям чогось надзвичайного. Ще б пак! Адже чекали на поважних гостей з самої Японії! До цієї зустрічі готувалися заздалегідь. А почалося все ось із чого. Звістка про страшну катастрофу на Фукусімі навесні цього року вразила не тільки дорослих, а й відгукнулася щирим співчуттям і в дитячих серцях. Виникло бажання чимось душевним підтримати своїх однолітків, яких жорстока стихія враз позбавила не тільки рідних домівок, але й відібрала найдорожчих в світі людей. Ідея намалювати і відправити найкращі малюнки японським дітям знайшла підтримку. І от, нарешті, японська делегація на порозі позняківської школи. Біля гостинно розчинених дверей з’являється зграйка дівчаток, гарно вбраних у яскраві вишиванки. Духмяний коровай в обіймах розшитого рушника справляє на гостей належне враження. Вони одночас нахиляються у привітальному поклоні. «Так зустрічають в Україні лише дорогих гостей!» — відразу ж коментує дівчина-перекладач. Знайомство традиційно розпочинається із шкільного музею партизанської слави двічі Героя Радянського Союзу, командира партизанського з'єднання Сидора Артемовича Ковпака. Цей музей — гордість позняківців. Та про нього окрема розмова. Але із впевненістю можна сказати, що стількох унікальних та безцінних своєю унікальністю експонатів немає в жодному з подібних музеїв-пам'яток історії партизанського руху в Україні під час Великої Вітчизняної війни. Музей був відкритий у 1967 році за особистою участю легендарного Ковпака. Кожен документ, кожен експонат — то своя маленька історія. Тут все дихає самою історією. Зненацька, всім своїм єством потрапляєш в ті далекі часи Великої Вітчизняної. Розумні, глибокі очі героїв проникливо дивляться на нас з пожовтілих фото у самісіньке серце... Екскурсію музеєм проводила Ніна Олексіївна Покотило — людина відома не тільки в Києві. Вона — народний депутат Верховної Ради України 3-го скликання, засновниця громадської організації «Жінки за майбутнє дітей України», голова правління Земляцтва с. Позняки. Та зараз Ніна Олексіївна виступала в ролі берегині обох шкільних музеїв: музею С.А. Ковпака і музею с. Позняки. Гості були вражені героїзмом нашого народу під час Великої Вітчизняної ще й завдяки змістовній, захоплюючій розповіді Ніни Олексіївни. З неабиякою цікавістю вони роздивлялися експонати і залюбки фотографувалися у стилізованому інтер'єрі партизанської домівки. Попереду чекав ще не один сюрприз. Великий концерт за участю дітлахів і дорослих митців складався із ретельно відібраних номерів. Народні пісні, танці — просто якийсь феєрверк! То й не дивно, бо фольклорні ансамблі Позняківського земляцтва, як і дитячий ансамбль «Журавушка» — неодноразові призери різних конкурсів. Немов зачаровані, сиділи японські друзі, всмоктуючи в себе чужу, але, напрочуд дуже близьку за своєю ліричністю і задушевністю культуру українського народу. Дивною, наче у казці, стала поява на сцені симпатичної жіночки у яскравому кімоно. Під характерну музику почався японський народний танок. Чи не чудо? Цим чудом була Надія Цимбаленко — колишня випускниця позняківської школи. Виявилося, що зовсім недавно далека Японія стала для неї неймовірно близькою, тому що її донька одружилася з японським хлопцем, і у них уже є маленька онука, яка часто шле вітання своїй бабусі з островів. Виступ ансамблю «Голосухи» взагалі був суцільним спектаклем. Весільний обряд «Коровай» супроводжувався хоровим співом у поєднанні з обрядовим дійством, оздобленим притаманним українському народу гумором. Голоси у «Голосух» дзвеніли так, що їхній спів без всілякого мікрофону було чутно аж у сусідньому кварталі.
Традицією для Позняківського Земляцтва стало привітання позняківців із визначними датами подружнього життя. Цього разу вони вітали одну з учасниць фольклорного ансамблю. І діти, і онуки Ганни Іванівни закінчили рідну позняківську школу. Зараз уже готується до першого класу праонука голосистої берегині роду. Піснею у виконанні дитячого хору привітали ювілярку. А зроблені маленькими рученятами різнобарвні лялечки-мотанки, своєрідні сімейні обереги, дісталися не тільки ювілярці, а й усім гостям сьогоднішнього свята. «Ці малюнки ми найближчим часом відвеземо до Японії і у грудні, напередодні Нового року, вони будуть експонуватися у великій виставковій залі центральної бібліотеки Японії», — запевнили японські друзі. Любов Діденко
|
|||||||||
