Джок’якартскі принципи: буква закону на службі в осіб, які виступають проти природи

…Мама, мы все тяжело больны,
Мама, я знаю, мы все сошли с ума…
В. Цой

Цитата, з якої я почала цю статтю, мабуть, вже викликала у вас певні емоції, але саме вона спала мені на думку, коли я побачила новину, що викладена нижче, на веб-сторінці харківської групи правозахисних організацій і ознайомилась з повним текстом цього документу.

Женева, 26 березня 2007р. Хьюман Райтс Вотч та Центр за глобальне лідерство жінок вважають великим проривом в боротьбі за забезпечення прав і свобод та тендерної рівності своїх принципів, які стосуються застосування норм міжнародного права до питань сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Джок’якартскі принципи, які отримали свою назву по місцю прийняття (Джок’якарта, Індонезія, листопад 2006р.), прийняті в Женеві групою з 29 міжнародних експертів в області прав людини. Вони стверджують правові стандарти того, як уряди й інші суб’єкти повинні боротися з насильством та дискримінацією по відношенню до ЛГБТ-осіб і забезпечити повну рівність. Серед розробників принципів екс-верховний комісар ООН по правам людини, незалежні експерти ООН, члени комітетів ООН по контролю за виконанням міжнародних договорів, судді, громадянські активісти, вчені.

Читаючи цей абзац, зразу постає в голові стільки запитань, які стосуються і філософії, і громадянського суспільства, і етики знань, і фахівців…, але спробую викласти свої роздуми послідовно.

Основу цього документу складають визначення сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Під першим поняттям розуміють здатність особи до привернення емоційної та сексуальної уваги, інтимних та сексуальних відносин між особами різної статі, однієї статі та більш ніж однієї статі. З курсу біології старших класів середньої школи можна зрозуміти, що сексуальні відносини ссавців і вищих рослин по принципу «ключ — замок» можливі лише між особами протилежної статі, оскільки містять в собі компліментарні (доповнюючи характеристики) статевих органів. Про істинність цих відносин говорить той факт, що лише завдяки таким відносинам природно зароджується нове життя. Хіба людина вже дійшла до того стану розвитку знань/свідомості, щоб заперечувати природні закони, ще й такі мудрі й всеохоплюючі, що вчені й досі не полишають дивуватися ними. Власне, друге визначення лише підтверджує мою антитезу — під гендерною ідентичністю розуміють глибоке внутрішнє усвідомлення кожною людиною своєї статі, яка може співпадати або не співпадати зі статтю під час народження, включаючи сприйняття свого тіла (яке може бути змінено за допомогою медичних, хірургічних або інших засобів) та інші прояви статі, такі як одяг, розмова та поведінка. Ця теза просто дає особі свободу заперечувати свою природу, дану від народження, що є абсурдом, і маскувати її штучними, вигаданими людиною методами. Вважаю, зі мною погодяться більшість культурологів, коли я скажу, що правила, введені людьми заради забавки або виправдання своєї поведінки, своїх бажань, заводили цивілізації в тупики; і лише ті, які будували свою мудрість на законах природи, досі дивують нас великими таємницями, неосяжними навіть для цивілізації ХХІ сторіччя.

Потім мою увагу привертає другий абзац преамбули, де спільнота, яка прийняла цей документ, «...стурбована насильством, дискримінацією, стигмою та упередженням, спрямованими проти цих людей в усіх світових релігіях...» Релігія була, є і буде каноном цінностей і моралі суспільства, і автори принципів лише окреслили суперечність своєї ідеї історично-культурній концепції сприйняття світу, яка бере свої витоки з давніх-давен. Знову ж таки, вони беруть на себе сміливість сперечатися з тисячорічними традиціями цивілізацій? До речі, говорячи про коріння, мені було дуже цікаво, чому саме Індонезія стала місцем цього «витвору мистецтва», та переглянувши пару статей про культуру і традиції цієї країни, все стало зрозумілим. Дві риси, які вирізняють Індонезію — високий соціальний статус жінок і місцеві театри (за статистикою на кожного жителя припадає по 40 любительських театрів) — говорять про те, що люди занадто люблять міняти свій образ, і це стало для них буденністю. Ще одною загрозливою тенденцію, на мою думку, слід вбачати у тому факті, що з 28 експертів, які підписалися під цим документом, 43%, або 12 осіб, з Європи. Постає питання: з чим ми збираємося інтегруватися в Європі?

І ще одне речення, яке заслуговує на увагу з принципу 3 «Право на визнання перед законом». «…Ніякий статус, такий як шлюб або батьківство, не може бути перешкодою правового визнання гендерної ідентичності особи…» Ми знову стикаємося з бажанням заперечувати основи суспільного укладу, відмежовуючись від святих та вічних для багатьох понять шлюбу та батьківства, продовження родоводу.

Але головне, хто зараз несе такі ідеї? Нажаль, це громадянське суспільство. Мабуть, ми ніколи не перестанемо говорити про двоякість усіх речей, які можна використовувати як заради добра, так і заради зла. Спекулюючи на ідеї толерантності і поваги до прав людини, підрозділи ООН, правозахисні і громадські організації підміняють істинні поняття. Ніхто не ставиться толерантно до порушників закону, бо вони його порушили, ніхто не дозволяє молоді насолоджуватися свободою, бо вона веде до загибелі (хоча це волевиявлення). Але це лише порушення законів, встановлених людьми, тому великою дилемою для правників постає порушення законів природи та відповідальність за це. Зараз ми не задумуємось про це і це не передбачено у міжнародному законодавстві, але прецедент вже є — зміни клімату. Хтось має відповідати, бо сотні тисяч мігрантів, які залишилися без даху над головою через смерчі, урагани, що мають прямий зв’язок з кліматичними змінами, не захищені перед законом і ніхто не бере відповідальність за дії, що привели до цього.

Протистояння людини і природи продовжується, але тепер із замахом на найсвятіше — любов. І те, що громадянське суспільство не об’єднують єдині стандарти і цінності, і те, що фахівці у галузі права легко використовують інструменти міжнародного права для захисту чийогось вільнодумства, дійсно свідчить про хворобливість нашого суспільства, яке потребує оздоровлення через відродження сімейних цінностей, концепції родоводу та традицій.

Яна Салахова

	Tweet
	Нравится