Міжнародний День пам’яті жертв фашизму

Щороку кожну другу неділю вересня світова спільнота відзначає «Міжнародний День пам’яті жертв фашизму». Ця дата призначена на вересень тому, що в цьому місяці відбулися дві події, пов’язані між собою — початок і кінець Другої світової війни.

Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 року і тривала до 2 вересня 1945 року, коли на борту лінкора «Міссурі» було підписано капітуляцію Японії перед союзними державами. Датою початку війни прийнято вважати 1 вересня 1939 року, коли Німеччина почала окупацію Польщі, Британія та Франція оголосили війну Німеччині через два дні. 11 вересня 2011 року — Міжнародний День пам’яті жертв фашизму для колишніх малолітніх в’язнів — жертв нацизму. День пам’яті десятків мільйонів людей, які загинули в результаті страшного нелюдського дійства. Це не лише мільйони солдат, яких фашистські нелюди зіштовхнули між собою, але й мільйони мирних людей, які загинули під бомбами, від холоду і голоду, тяжкої виснажливої праці в гітлерівській неволі, від інфекційних хвороб, були спалені в печах крематоріїв, задушені в газових камерах і машинах-душогубках, закатовані (і навічно їх безіменні останки лежать в ямах і протитанкових ровах), розстріляні чи повішані при спробах опору нацистам.

В Україні під час війни загинув один з шести жителів, або щонайменше 5 мільйонів 300 тисяч чоловік. На каторжну працю до країн, де панував третій рейх, було вивезено понад 2 міль­йона 500 тисяч молоді.

У пам’яті кожного невільника третього рейху навічно залишились товарні вагони під дулом автомату, страх перед концтаборами, спаплюжена юність.

На жаль, це ще й гірка пам’ять про приниження і дискримінацію колишніх жертв нацизму, яких вони зазнали не лише в гітлерівській неволі, але й після визволення і повернення на рідну землю. Це підозра і зневага при вступі на роботу або до вищого учбового закладу (анкета і так званий «допуск»). Від цього у багатьох не отримана вища освіта, не здійснилась кар’єра, у дівчат не створені сім’ї. Деякі з колишніх жертв нацизму зазнали прямих репресій з боку НКВС. І все це плата за те, що Батьківщина не спромоглася захистити своїх дітей і тим самим віддала їх в рабство і примусила нацистською машиною насильства працювати проти своєї країни. Багато з цих людей в довоєнні роки вже були виснажені морально і фізично, бо їх родини зазнали голоду і сталінських репресій.

Про всі сторінки перенесених страждань ці люди, які постраждали від гітлерівського і сталінського тоталітаризму, розповідають молоді в рамках проекту «Наші долі — урок історії для молоді», що фінансує німецький Фонд «Пам’ять, відповідальність і майбутнє» і координує Всеукраїнська благодійна організація «Турбота про літніх в Україні».

Під час зустрічей зі школярами і молоддю у Скандинавській гімназії, Міжнародному медичному коледжу і інших місцях зустрічей з молоддю головною темою були визнання героїзму і трагедія захисників оборони Києва, окупація у Києві, трагічні події, які відбулись у Бабиному Яру у вересні 1941 року. Про всі ці події молодь дізнавалась безпосередньо від свідків цієї трагедії.

21 вересня в День миру в столиці України відбувся «Марш миру». Учасники проекту разом з представниками органів державної влади України, організаціями ветеранів України, учнівською молоддю і студентами зібрались біля пам’ятника воїнам, загиблим у Афганістані, а потім урочистою ходою пройшли до Національного музею Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років, де відбувся мітинг, присвячений пам’яті загиблим, і пролунав заклик до всього людства відмовитись від насильства і воєн.

День партизанської слави 22 вересня учасники проекту і учнівська молодь відзначили в Дарницькому районі в Парку партизанської слави. У нашій країні цей день відзначався вперше 22 вересня 2001 року, в день 60-ї річниці з початку підпільно-партизанського руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни, як данина всенародної поваги до тих, хто в суворий воєнний час боровся з фашистами в глибокому тилу ворога, не шкодуючи крові і життя.

Члени Української спілки в’язнів — жертв нацизму 3 жовтня 2011 року вшанували пам’ять загиблим в Бабиному Яру, який за три роки німецької окупації Києва став братською могилою понад ста п’ятдесяти тисяч людей, де загинули люди різних національностей — українці, євреї, росіяни, поляки, цигани, білоруси та багато інших. У цих людей були різні політичні погляди, але одна страшна доля поєднала їх.

Учасники проекту під час автобусної екскурсії по місцях героїчної оборони Києва дізнались про героїзм і трагічну долю людей, які на смерть стояли, захищаючи столицю України протягом 76 днів. Познайомились з укріпленнями лінії оборони Києва (багатьма дотами, командними пунктами, безіменними братськими могилами воїнів — захисників, пам’ятними архітектурними спорудами на честь оборони Києва).

Завдання наших проектів: показати на прикладі страждань нашого народу в ХХ столітті, яким дорогим є мир, щоб молодь зрозуміла, що треба прикласти всі свої зусилля для збереження миру.

Надія Слєсарєва

	Tweet
	Нравится