Істинно, спочатку було Слово… Дніпропетровщина, Катеринославщина, Січеславщина. Скільки духовного багатства у в цих словах, яке могутнє коріння культурної спадщини України криється в історичних глибинах цієї землі. В уяві виникають безкраї степові простори з чудернацькими візерунками річкових заплав, ярів, пагорбами-могильниками, із палахкотінням фарб світанків, маревом полуденних міражів, із віковим мовчанням ночі і денним багатоголоссям життя. Здавна славилась ця земля кришталево чистою водою, лісами та ріками, які рясніли звіриною та рибою. Дивовижна краса цього краю вабила, полонила серце Кошового отамана Війська Запорізького Петра Калнишевського. Припало йому до душі одне село, що вільно розкинулося посеред степів. І назвали цю «казенну державну слободу» - – Петриківка. Не знала ця місцина й найменшого гніту кріпацтва. Може тому вічно живий дух непокори, горде усвідомлення своєї незалежності, особиста гідність – основні риси характеру Петриківців, Степовиків, Січовиків. Придніпровські землі славилися родючістю…І таки вродило! Чого варті ,тільки на згадку, імена визначних діячів Січеславської «Просвіти»: Дмитро Дорошенко, Трохим Романченко, Іван Труба, Федір, Сергій, Петро Єфремови, Михайло Комаров, подружжя Біднових, Віталій Самійленко та Дмитро Яворницький! Просвітяни гуртувалися навколо ідеї вольності українського народу, його мови, культури. Своєю освітянською діяльністю збуджували свідомість, ставали в обороні інтересів українства, котре переважно, бодай не сказати – виключно, складалося з самих селян-хліборобів…
Земля петриківська зростила не одне покоління народних майстрів унікального декоративного розпису. Вдивляючись у барвисту в’язь орнаменту, відчуваєш свіжий подих духмяного повітря з ароматом трав, ягід, квітів степів Придніпров’я, а кольорова палітра чарує казковістю, викликає почуття радості, оптимізму і впевненості. Петриківський розпис, тільки на перший погляд видається простими мальовками, насправді ж, особливий вид сакрального мистецтва, в якому закодовані магічні замовляння на добро та щастя нашого народу. Інакше, як пояснити таку щедрість на кольори та фарби, різноманітність візерунків, віртуозність у створенні образу райських кущів з простих польових квітів, плетених «кучерявок» і «цибульок», калини, папороті та полуниць. Здається, сама творча уява її величності Природи водить рукою майстрів петриківського розпису, малюючи вічні животворні символи краси, щастя, любові й віри в несподівану радість.
Такою несподіваною радістю стала для киян та гостей міста виставка «Петриківка – перлина України» творів народних майстринь Валентини Панко, Галини Назаренко, Валентини Міленко, що відкрилася 22 грудня у приміщенні «Хлібня» Національного заповідника «Софія Київська» за підтримки Міжнародної благодійної організації фонду «Творчість». Ідея такої виставки народилася на цьогорічному традиційному літературо-мистецькому святі «Весна в Плютах», під час презентації виставки творчості народного художника України Олександра Саєнка, його донька Ніна Саєнко внесла таку пропозицію. Це символічно, що саме в переддень Новорічних та Різдвяних свят у нас є можливість «прочитати» оте магічне замовляння на добро та щастя, набратися оптимізму, впевненості на майбутнє. «Петриківку треба саме «читати» душею, –- сказав Юрій Кочубей, екс-посол України у Франції, відкриваючи виставку, - – бо писана від душі й передається від серця до серця, із покоління в покоління українців. Петриківський розпис вижив і розквіт, не загубившись у товщі століть, став складнішим, досконалішим, збагатився новим змістом і формами – заговорив на весь світ!».
Біля панно Валентини Панко можна зігрітися буквально на фізичному рівні, відчути таке піднесення настрою, що й справді повіриш у магію народного мистецтва. Пригадується Шевченкове: «…і буде син, і буде мати, і будуть люди на землі!» Не кожному, навіть досвідченому майстрові, вдається оволодіти секретами енергетичного впливу на глядача…Така мисткиня, якою є пані Валентина, сама являє нам хитро виплетене природою творіння мистецтва. Чи то далося в знаки сімейне коріння, її батько, Федір Савович Панко, заслужений майстер народної творчості України, чи просто - народжена в любові дитина… Різноманітність оригінальних творчих сюжетів, їх професійне виконання, дивовижно поєднується з класичними канонами народного петриківського розпису. Адже часто-густо можна бачити на ринку дешеві підробки, які порушують традиційні закони та гармонію кольорів петриківського розпису.
Роботи Валентини Міленко презентувалися на більш, як 70-и виставках усіх рівнів, побували у Росії, Білорусії, Канаді. Самобутність її авторської манери читається у кольорах та візерунках, які ніколи не сплутаєш із витворами інших майстрів. Її викладачем був Пікуш Андрій Андрійович, нині заслужений художник петриківського розпису. Навчалась на кращих зразках Пати Т.А., Соколенка В.І., Панка Ф.С. Цікаво, що Валентина розробила свою власну систему навчання юних майстрів і зараз веде курс петриківського розпису в Одесі. Навчання підростаючого покоління на найкращих зразках петриківського народного мистецтва, з його закоханістю у природу, гармонійним поєднанням змісту і форми, радісними кольорами – чи не найкращий вихователь смаку та любові до Вітчизни.
Серед улюблених сюжетів для пензля Галини Назаренко – українське село, квітковий світ, Козак Мамай. На виставці можна не тільки побачити, але й придбати розписні скрині і скриньки, вази, булави, тарелі, меблі та посуд. Малює Галина Міленко традиційною котячою кісточкою на папері, дереві, склі. Особливо вдаються їй настінні розписи. ЇЇї мальовані мережива зачіпають своєю щирістю, ніжністю та легкістю. У її творчому доробку понад 1500 робіт, які розлетілися по всьому світу, знаходяться в музеях та приватних колекціях Франції, Італії, Німеччині, Америці, Канаді, Австралії.
Усіх трьох «перлин», цих різних за творчою манерою, самобутніх народних майстринь петриківського розпису –- Валентину Панко, Галину Назаренко, Валентину Міленко, об’єднує велика любов до рідного краю, – до їх села Петриківки, де вони народилися, до чарівної природи навколишнього світу й до творчості, яка світиться божественним вогнем таланту. В цьому, мабуть, і є секрет отого нев’янучого квіту України.
Оксана Хорозова,
науковий співробітник відділу «Літературно-мистецькі Плюти»
ЦДАМЛМ України.
|
- Будь ласка, дотримуйтесь теми статті.
- Особиста переписка та образи будуть видалені.
- Не використовуйте коментарі для розкрутки свого сайту. Такий матеріал буде видалятися.
| |