Сім’я-школа любові та виховання
 
Долі війни
13.04.09
Долі війниДруга світова війна мала величезний вплив на долю людства. В її часи багато країн зазнало величезних матеріальних і людських втрат. Але кохання в часи злетів та падінь, ясного неба та чорних хмар, безмежного щастя та великої біди залишається найсильнішим почуттям, яке спроможне здолати всі перешкоди та негаразди.

Коли я зустрічався зі своєю дружиною, її бабуся розповідала свою історію кохання в далекі сорокові роки ХІХ століття. Разом із сім’єю вона врятувала від фашистів пораненого молодого солдата. Коли наші війська відступали з полтавської землі, командир взводу звернувся до родини Нестеренків з проханням залишити у себе Олексія. У нього були прострелені руки, за ним потрібен був постійний догляд. Мати не хотіла брати на себе таку відповідальність, вона боялася, що німці, які вже були на підході в село, знайдуть воїна і розстріляють всю їхню сім’ю.

Та втрутився дід Кирило. Він бачив, що внучка цілісінький день посміхається молодому вояці та старанно допомагає матері при всіх обробках його ран та годуваннях. Звісно, наполіг він на тім, щоб солдат залишився, не тому, що Ольга симпатизувала молодикові, це більш було як доповнення у прийнятті остаточного рішення. Головне – він не міг не врятувати життя Олексія, оскільки вважав це своїм громадянським обов’язком. Дочка лише підкорилася. Адже слово батька – для неї закон.

– Ну що, тобі хоч трохи краще, Олексію? – з болем в серці запитала Ольга.

– Та от на тебе подивлюся, чорноброва, – і в мить краще стає, – лукаво відповів молодик, – частіше до мене навідуйся, то зовсім добре буде.

– Не зможемо ми з тобою деякий час бачитися, – з сумом в очах мовила дівчина, – дід Кирило щойно прибіг і сказав, щоб мати підвал підготувала, там тебе сховаємо, бо німці вже в сільраді, мабуть, скоро і по хатах ходити будуть.

– Дякую вам за вашу турботу. Якби не ви, то навіть і не знаю, що зі мною і було б, – пильно дивлячись прямо в очі дівчині, промовив Олексій, – вік не забуду вашої доброти.

– Я молитися буду, щоб ті кляті вбивці не знайшли тебе, – тремтячим голосом прошепотіла Оля, – ти теж молися, соколику, бо не дай Боже... то я не витримаю цього.

В кімнату зайшов дід Кирило і наказав швидко збиратися. Разом з дочкою і внучкою він спустив солдата у підвал. Мати Ольги, прочитавши молитву та перехрестивши Олексія, залишила йому шмат сала та окраєць чорного хліба. Ще поставила кружку води. Дівчина погладила хлопця по голові. Дід стиснув пальці рук воїна та побажав триматися і вірити в краще. Нестеренки застелили вхід у підвал килимом та поставили на нього шафу.

Незабаром голова сільради привів німців і в дім родини Ольги. Довго вони шукали чи не залишилося, бува, тут якогось партизана, проте не знайшли. Забрали лише частину худоби та всю їжу, що була в хаті. Хотіли пару фріців на ніч залишитися, та на щастя у брата Олі була якась болячка: обкидало його прищиками трохи, то побоялися, бісові душі, незнайому хворобу підчепити. З тим і пішли.

Всю ніч і наступний день дід Кирило заборонив до Олексія навідуватися. По селу ходили чутки, що німці прийшли ненадовго, але перестраховка в такій справі, звісно, не завадить. Краще якийсь час зачекати.

Долі війниПройшло ще два-три тижні. Олексій вже майже видужав. Оля весь свій вільний час проводила лише з ним. Милуючись яскравим зоряним небом, солдат уявляв своє життя після війни. Він обіцяв повернутися і одружитися з Ольгою. Мабуть, саме тоді вони відчули, що кохають одне одного і що жити нарізно вони вже не зможуть. Дівчина дуже хотіла вірити в те, що вона зможе бути разом з Олексієм, однак розуміла, що війна може знищити всі їхні плани та мрії.
– Я повернусь обов’язково, я тебе не обманюю, – промовляв солдат, прощаючись зі своєю коханою.

– Ой, любий, мій, я знаю, що ти не обманюєш, але ж... війна... – обійнявши Олексія та не відпускаючи його від себе, плакала Ольга, – я ж не зможу жити без тебе. Я ж кохаю тебе!

– Доцю, заспокойся, йому вже час їхати, – намагаючись втішити свою кровиночку, промовляла мати, – молися за нього і вдень, і вночі, і він повернеться. Моє серце підказує, що ви будете разом.

І таки материнська інтуїція не підвела. По закінченні війни Олексій повернувся до Ольги, і вони одружилися. В них народилося двоє прекрасних дітей. В мирі, злагоді та коханні вони прожили більше сорока років.

Після смерті чоловіка бабуся моєї дівчини частенько розповідала мені про їхнє сумісне життя: про всі труднощі та проблеми, які вони достойно долали, про всі радості та перемоги, які вони гаряче відмічали, і з кожним разом я розумів, що в коханні краще переживати і чорні будні, і яскраві свята. Одружившись, я остаточно переконався в цьому.

Ігор Дідківський

Додати коментар
  • Будь ласка, дотримуйтесь теми статті.
  • Особиста переписка та образи будуть видалені.
  • Не використовуйте коментарі для розкрутки свого сайту. Такий матеріал буде видалятися.
Ім'я:
Коментар:

Код:* Code
 
< Попер.   Наст. >