Сім’я-школа любові та виховання
 
Сенс та радість життя…
09.03.09
Кожен повинен служити тим даром
до якого покликаний…
Біблія

Сенс та радість життя…Сьогодні мало хто відверто скаже – я щаслива людина. Мені пощастило не тільки добре знати, а й відчути отой внутрішній життєдайний промінь, який красномовно розкриває саме таку людину…

З Миколою Андрійовичем Троценко ми познайомилися не випадково. Майже десять років тому, за дорученням голови Роменського земляцтва Івана Миколайовича Рішняка, я мала можливість поїздити по рідному краю з метою зустрічей з місцевими художниками. І ось, повертаючись до Києва, я заїхала у село Перекопівку Роменського району Сумської області, де зустрілася з великою родиною Троценків. Перші враження заполонили моє серце теплом, я відчула спорідненість душ. У художника була власноручно побудована художня галерея з експозицією творів образотворчого мистецтва. Колекція творів приваблювала радісним, світлим станом душі. А розмаїття художніх технік розкривали щедро обдарований творчий дар митця.

Микола Андрійович Троценко народився на Роменщині в сім’ї селян-хліборобів у 1938 році. Відчув на собі лихоліття війни, жахливі роки голоду і все життя виборював правду і демократію. По натурі він справжній вчитель, наставник, порадник. М. Троценко відноситься до тієї особливої когорти скромних людей, які готові й своє віддати, аби був лад та спокій. Ці риси передала йому мати, яка своїми вишивками з вишуканими кольорами на білому полотні створювала радісну веселку. І як би складно не було в житті, в домі завжди була пісня, святковий настрій, особливо коли мати займалася рукоділлям, працею в саду. «Мамині рушники навхрест пов’язали мою долю» – згадує вдячний художник. Так дитячі та юнацькі враження на все життя запали йому в душу і дали добрі паростки в творчих доробках.

Доля закинула його на Запоріжжя, де він міг спробувати себе в рекламній та наочній роботі. Спілкування з професійними художниками вплинули на потяг до живопису. Микола Андрійович згадує цей час як особливий для розвитку творчого бачення. З того часу його привабив живопис на пленері. З перших кроків відчув, що це його шлях… Дійсно, в нього природне бачення розмаїття кольорів, вміння створити композицію сповнену почуттів. Саме за цими критеріями ми зможемо і оцінити творчість самобутнього художника з історичного Роменського краю. Для нього жити означає бачити красу і передавати її іншим людям.

У формуванні світогляду М. Троценка невід’ємним є християнський спосіб життя. Він знається на біблійному вченні, сповідує біблійні чесноти своїм відношенням до людей. Його критерій – краще віддавати ніж брати, підтвердився у створенні художньої студії в рідному селі. Тридцять років навчав Микола Андрійович не одне покоління місцевих дітей. Тішився їхніми перемогами, коли хто поступав навчатися по творчий стезі, завжди підтримував своїми консультаціями.
 
А ще він має вишукану колекцію книг, фонотеку, захоплюється народною, класичною музикою. Родину Троценків добре знають в рідному селі і завжди знаходять у дбайливого господаря підтримку. М. Троценко хороший тесляр, будівник, вміє полагодити багато складних технічних речей, знається на сільському господарстві. Але безумовно його покликання – образотворче мистецтво….

Екскурсію провів для мене сам господар галереї. Його блакитні очі випромінювали неймовірну шляхетність, розмова зразу стала відвертою, ми з захопленням насолоджувалися прекрасним. Експозиція була поділена на декілька відокремлених тематичних напрямків. Зразу відчувалось захоплення Миколи Андрійовича реалістичним живописом художників-сподвижників.

Сенс та радість життя… Сенс та радість життя…


Я зрозуміла, що мені бракуватиме часу, щоб зануритися в отой самобутній творчий світ, який спонукав художника вставати зорею, щоб захопити неповторні ранкові, сповнені особливої прозорості, кольори. Лісові галявини у сніжному мереживі, побережжя білосніжних з вкрапленнями блакитних замерзлих річок заволікали до подорожей, як на картині «Пороша», «Зимова задума», або веселий березовий гай, сповнений музичної феєрії пташок… Стежки в полі, стежки в лісі, стежки до батьківської хати намальовані в картинах «Зимова задума», «Материнське сяйво». Вони – свідки життєвого літопису митця. Особливою романтикою віє від затишних садів біля хати «Весняний мотив», квітів у полі «Літній полудень», блакитної вуалі небес на картині «Нехай земля відпочине».

В серії картин, де зображені різні пори року, художник тяжіє до імпресіоністів. Майстру важливо передати неповторність кожного мотиву. Його картини дихають настроєм і часом, набувають таємничості і ліричності. М. Троценко вдало передає палкий полудень у картині «Сонячне тепло», або весняну романтику в композиції «Березовий гай». Осіннє багаття красномовно ілюструє картину «Лісова галявина». Особливого тепла, сердечності сповнені картини, де зображені сільські хати. Миколу Андрійовича приваблює вечірня пора. Він часто звертається до мотиву з вогником у віконцях, який закликає родину до оселі, створюючи родинне тепло, сімейний затишок, як на полотні «Батьківська хата в взимку».

Мандруючи по галереї, здається, що ти попадаєш в реальні ситуації сільського життя. В портретній експозиції слід назвати серію картин, в яких художник розкривається як майстер реалістичного жанру. Він прекрасно моделює обличчя, вдало передає через світлотіньові градації характер людини. Його пензель впевнено створює внутрішній стан обраної натури, зосереджуючись на погляді очей. Особливо приваблюють портрети дітей, дружини.

В творчому доробку художника є натюрморти, але, безумовно, він сформувався як майстер пейзажного живопису. «Для мене, – згадував Микола Андрійович, – картини Левітана, Репіна, Айвазовського, Куїнжди, Поленова – це ціла школа, саме в них від їхнього живопису, сповненого високої майстерності, я черпав свої враження… Я все життя прагну бути схожим на цих неперевершених митців». В багатьох пейзажах Миколи Троценка це вдається. Безумовно, він вдало передає настрій, створюючи своєрідну музичну симфонію, в якій є місце для роздумів та творчої насолоди.

Ціла низка малюнків, невеличких етюдів, похідних ескізів. Дійсно, як тільки видавалась година від тяжкої сільської праці – М. Троценко на пленері. Добре розуміє його вірна дружина,  з якою у них виховується четверо дітей та вже є й онуки …. Життя вирує в надії, що хтось з них продовжить батьківське захоплення, у всякому разі родина тішиться батьківською галереєю і з радістю майже щотижнево зустрічає шанувальників мистецтва. М. А. Троценко не тільки опанував різні техніки живопису, його формуванню творчих поглядів допомогли консультації фахівців Університету Народної творчості ім. Н. Крупської, (якій він успішно закінчив, отримавши диплома вчителя малювання), спілкування з місцевими митцями, виставкова діяльність. Крони його барвистої палітри приваблюють затишними мотивами, сповненими любові до рідної природи. В краєвидах свого села він бачить цілий всесвіт і прагне навчити інших також полюбити край, де він проживає. Майже все життя проходе в рідній Перекопівці. Місця там дивовижно красиві, ліса передуються з полями, лугами, є простір неба і пашні. Сюжети дивної природи, створені пензлем художника, виховують найкращі почуття і зігрівають душу теплом. Микола Андрійович став Лауреатом всесоюзного і республіканського самодіяльного мистецтва і прагне вступити до Національної спілки художників.

Вітаючи Миколу Андрійовича з ювілеєм, зичимо йому подальшого творчого натхнення. Нехай благословення Боже проливає на його родину світлу радість життя в оточенні родини та добрих односільчан.

Численні виставки загальні, тематичні, персональні супроводжують творчий шлях М. Троценка. Він учасник конференцій, круглих столів, святкових заходів, де завжди виступає із змістовними доповідями стосовно культурно-мистецького напрямку. Його добре знають на Роменщині, Запоріжжі в Києві…. Твори М. Троценка прикрашають музей-майстерню І. Кавалерідзе в столиці України, зберігалися в краєзнавчому музеї в Ромні (до його ліквідації та передачі фондів у історико-культурний заповідник «Посулля»), в багатьох приватних зібраннях. За цією колекцією стоїть насичене творче життя, сповнене роздумів, натхнення, мрій, добрих вчинків. І, мабуть, головне – незбагненне прагнення передати побачену красу іншим людям.

Валентина ЄФРЕМОВА
голова Роменського відділення Українського фонду культури

Додати коментар
  • Будь ласка, дотримуйтесь теми статті.
  • Особиста переписка та образи будуть видалені.
  • Не використовуйте коментарі для розкрутки свого сайту. Такий матеріал буде видалятися.
Ім'я:
Коментар:

Код:* Code
 
< Попер.   Наст. >