Сім’я-школа любові та виховання
 
Прощання з дитинством
23.10.02
прощання з дитинствомЯкось попався мені в руки невеличкий такий зошит з віршами. Було разом з ним й фото  дівчинки 16-17 років з іграшкою в руках, а ззаду підпис, красивим дитячим почерком „Прощання з дитинством”. Відкривши зошита прочитав що це Ольга Роляк з Чернігівської області. Й замислився я, про що може писати дівчина в такому віці. Мабуть про свої мрії, про радість якою переповнено життя в цьому віці, про той новий та незвіданий світ який хочеться облетіти на крилах дівочої мрії.

З натхненням взявся читати верши, тому що й сам інколи їх пишу, тому знаю яке натхнення та радість вони приносять. Прочитав й сумно так мені стало. Й замислився, а що ж відбувається коли дитинство закінчується? Що ми можемо запропонувати нашим дітям? В який світ попадуть вони тоді, коли дитинство закінчиться? Що відчує їх така ніжна та ранима душа, тоді коли зіштовхнеться з жорстокістю та прагматизмом нашого світу? Й задався питанням, а що я зробив для того, що б змінити цей світ, що б зробити його кращим? Ми часто біжимо кудись все прагнемо чогось досягти, в цій гонці навіть забуваючи заради чого ми це все робимо.

Можливо варто зупинитися й зазирнути в душі дітей? Народна мудрість каже: „Що посієш, те й пожнеш.” Тому здається мені що варто замислитися над тим що ж ми залишимо нашим дітям у спадщину. Тому що те яким буде світ в якому вони будуть жити завтра, залежить від того що ми будемо робити  сьогодні. Чи не так? Читайте шановні читачі, та робіть  висновки самі.

Дощ

Він прийшов несподівано ніжно,
Запланованим шепотом ночі,
І купалися так дивовижно,
В його перлах усмішки дівочі.

Він торкався незайманих лілій,
Ще наповнених запахом вітру,
І ховаючись в мрії стокрилій,
Розфарбовував сонця палітру.

І коли ніч із небом прощалась,
В поцілунках застигла роса,
В кожній краплі його відбивалась,
Неповторна мелодій краса.


-----
Не души мене, змертвіле марення,
Не протягуй чорні руки з темряви.
Я давно відчула біль поранення,
Як одна блукала поміж теренами.

Хоч ховався – розгледіла диявола,
Як звивався в реготі довкружному!
Та облиш ...
Не схожий ти на янгола,
Тільки зло в твоєму тілі пружному.

Не примусиш буть тобі коханкою,
Збережу я образ свій не займаний.
Не кажи, я не була приманкою,
Сам розказував про час мій згаяний.

І тепер пульсує кров зневірена,
Завдяки тобі я стала іншою.
У пітьмі твоїй лежу зневірена,
І святу колись вважаю грішною.

Ігор Корсун


Додати коментар
  • Будь ласка, дотримуйтесь теми статті.
  • Особиста переписка та образи будуть видалені.
  • Не використовуйте коментарі для розкрутки свого сайту. Такий матеріал буде видалятися.
Ім'я:
Коментар:

Код:* Code
 
< Попер.   Наст. >