Шануючи традиції – будуємо майбутнє

14 грудня у Києві у музеї культурної спадщинивідкрилась виставка-конкурс творчих робіт «Сумщино, любове моя!», представлених на премію імені славетного археолога, художника, мистецтвознавця, вченого-енциклопедиста Миколи Омеляновича Макаренка. У виставці-конкурсі беруть участь художники з Сумщини, як члени Національної спілки художників України, так і аматори. Мета проекту – художніми засобами передати красу Сумських краєвидів, видатних архітектурних споруд, створити портрети творчих особистостей Сумщини.

П'ятнадцять художників представили свої творчі доробки:
– заслужені художники України М. Лебідь та О. Чередниченко;
– заслужений архітектор України В. Юдін;
– живописці – Ю. Мануйлович, В. Масик, С. Кривенко, М. Нечвоглод, С. Півторак, О. Федько, О. Горельська, Т. Ціун, М. Самохін.

Народний художник України М. Стороженко представив портрет дружини поза конкурсом. У представленій виставці-конкурсі імені Миколи Макаренка була висвітлена широка географія Сумщини, історичні міста: Шостки, Ромнів, Сум, Глухова, Конотопу, Середино-Буди, Великої Писарівки. В експозиції можна побачити мальовничі краєвиди з квітами біля будинків, могутні діброви, пасовища з коровами, голубі води річок. Особливої урочистості надають архітектурні споруди: "Спасо-Преображенський собор" в Сумах, "Анастасіївський собор" в Глухові, "Святодухівський собор" в Ромні, "Церква Св. Андрія " в Хоружівці.

Проект розрахований на три пересувних виставки, які заплановані в Києві, Ромнах (на батьківщині Макаренка) та в Сумах. Конкурс відбувається в двох номінаціях – живописний доробок та мистецтвознавчий твір. За результатами переможці отримають грошову винагороду, пам'ятну відзнаку, а кожен учасник – диплом за участь. Голова журі – Заслужений діяч мистецтв України, професор Олександр Дмитрович Баранець.

Микола Омелянович Макаренко (1877-1938) народився в селі Москалівка Роменського району Сумської області у багатодітній сім'ї волосного писаря. Здобувши початкову освіту, навчався в Петербурзькому центральному училищі технічного малювання ім. барона А. Штиглиця (у професора В. Мате) та в Петербурзькому археологічному інституті (під керівництвом О. Спіцина). Мав звання художника 1 розряду. З 1902 по 1919 рр. працював у Ермітажі асистентом, завідував античним відділом, заступником головного хранителя. З 1907 року -член-співробітник Російського Археологічного товариства, з 1910 р. - дійсний член, з 1909 по 1919 рр. - член численних комісій, комітетів, пов'язаних з охороною та дослідженням пам'яток історії і культури. З 1906 по 1912 р. - викладач малювання І- го реального училища (Петербург). З 1912 по 1919 - викладач курсу "російського мистецтва" на Вищих архітектурних жіночих курсах.

Студіювався з музейної справи у Лейпцігу (1914), перебував з експедицією в Туреччині (1917). З 1919 р. проживав у Києві, почав працювати в Українській академії мистецтв. Викладав у Київському університеті на кафедрі археології України, був професором кафедри історії культури (1921). З 1921 р. очолив музей Б. та В. Ханенків при Українській АМ (нині музей західного та східного мистецтва). Декілька разів був засуджений за нібито контрреволюційну діяльність, за участь у "кадетсько-монархічній організації". Відбував покарання у засланні до Казані, де і був розстріляний у 1937 р. Тричі реабілітований - у 1960, 1965, 1989 роках.

Створив понад 3 тисячі малюнків-ілюстрацій до наукових праць колег та власних робіт, кілька десятків акварельних малюнків високого художнього рівня. Створив декілька екслібрисів, малюнків до кахлів рослинного орнаменту для Глинської майстерні. Автор понад 170 наукових праць. Одним з перших звернувся до вивчення монументального українського зодчества 17-18 ст., увівши до наукового обігу низку об'єктів, збудованих за підтримки П. Калнишевського. Опублікував унікальні матеріали (креслення, малюнки, описи) про Юр'єву божницю в Острі. Вивчав мистецьку спадщину Ломоносова, надрукувавши ґрунтовні дослідження про його мозаїки. Вивчав храм Софії Київської та Спаський собор у Чернігові. Низку праць присвятив історії мистецтва, зокрема трипільській скульптурі малих форм, скіфській та слов'янській металопластиці, ювелірним виробам, художньому склу, порцеляні, золотому шитву. Як книгознавець залишив серію досліджень щодо орнаментації, історії гравюри, загальних питань створення книги як мистецького явища.

Найвищим досягненням у цій галузі він вважав період Відродження 16-17 ст. Значну увагу приділяв творчості Т.Шевченка, Г.Нарбута, Л.Жемчужникова, Ф.Кричевського, Ф.Красицького, К. Трохименка, П. Боклевського. Найбільш відомий як археолог. Працював на Посуллі, на городищі Монастирище в Ромні. Виділив роменську культуру на основі 25-річних досліджень. Проводив розкопки неолітичних об'єктів, давньогрецької, скіфської, черняхівської, ранньосередньо¬вічної, ранньослов'янської та київської культур на Лівобережжі.

Помер 1938 року в Томській області РФСР. В 1997 році на стіні біля входу у Михайлівський Золотоверхий монастир відкрито посмертно меморіальну дошку з барельєфом М. Макаренка. Нагороджений орденом Станіслава 3 ст.
Микола Омелянович Макаренко пишався своїм краєм. Вболівав за збереження її історії, присвятив життя науковим дослідженням археологічних пам'яток України. Його теоретичні розробки, наукові праці з мистецтвознавства являють неоціненний скарб для культурно-мистецької спадщини українського народу.

	Tweet
	Нравится