блог Людмила Чечель

далекі вікна

…Цей сон мене чомусь не відпускає. І насниться ж таке. Снилася наша хата. Вірніше, я бачила уві сні лише вікна. Єдине вікно, що виходило на вулицю, мало кватирку. Коли були маленькі, сусідська Нелька прибігала до того вікна, тихенько вистукувала, а я вже прочиняла фіранку і ми домовлялися, що йдемо до річки чи в сад по яблука. Інша справа – їхні вікна.

ЖІНКА КРИТИЧНОГО ВІКУ

Галина Степанівна обережно натиснула кнопку. – Страхова компанія «Радість» до ваших послуг, – прочинивши двері, усміхаючись на всі зуби, виголосив чоловік років тридцяти п’яти. Чим можемо вам допомогти? Завжди раді клієнтам.

А ДОЛЯ ПОРУЧ ХОДИТЬ...

…Пригадалося, як свого часу частенько доводилося користуватися електричкою. Тендітне дівча якось допомогло мені пробратися з валізами до вагона ще й місце зайняти. А дорога зближує людей швидко. Так сталося того разу. Дівчина дістала книжку, але так і не розгорнула її.