|
 Історія людського суспільства поклала на батьківську голову відповідальність за своїх дітей, за організацію життя родини, коронувавши їх як найперших і незамінних вихователів у житті кожної людини. Без батьківської мудрості немає виховної сили сім’ї. Батьківська мудрість є духовним надбанням дітей; сімейні стосунки, побудовані на громадянському обов’язку, відповідальності, мудрій любові й вимогливій мудрості батька й матері, самі стають величезною виховною силою.
В сім’ї однаково важлива роль належить як батькові, так і матері. Про силу виховного впливу батьків красномовно говорять такі українські народні прислів’я й приказки: «Який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина», «Які тато й мамо, таке й дитятко». Слова батька та матері для дитини мають авторитетне значення.
Спочатку є тільки любов. Батько — найдужчий, найсміливіший, мама — найкраща, найдобріша. Хоч би якими вони не виглядали в очах інших, у малюка свій власний погляд. Найближчі, найрідніші — і найкращі. Він ще не зіставляє, не порівнює. Просто наділяє їх усіма чеснотами.
За старих часів вважали, що влада батька має небесне походження. Про шанування батьків існувала окрема заповідь, а хто не дотримувався цієї заповіді, то Бог жорстоко карав цих дітей. Батьки також відповідають за свою сім’ю перед суспільством і законом. Вони мають велику владу і повинні мати авторитет у своїй сім’ї.
Хоча кожна сім’я є колективом, все ж таки батьки та діти відрізняються тим, що перші керують сім’єю, а другі використовуються в сім’ї. Народ засуджує тих, хто не виконує свої батьківські обов’язки. Дітей повинні виховувати батько з матір’ю. Слова батько та мати належать до одного з найбільш характерних атрибутів українського фольклору.
Мати — найрідніша, наймиліша, найдорожча
З якою радісною усмішкою вимовляє дитина це дивовижне, сонячне слово. Ідеал матері, яка виношує дитину під своїм серцем і приводить на світ, зігріває теплом, ласкою і палкою любов’ю, виховує в ній доброту й світлий розум, плекає чуйність та доброзичливість, широко втілений в українському фольклорі.
Рідна мати — перший педагог, від якого розпочався родовід вихователів та й самого виховання, і її ні ким замінити не можна. Справжня мати нічого не пошкодує для своїх малят. Вона ніколи не залишить дитину в біді, а тим паче не кине її напризволяще.
Мати завжди зрозуміє дитину, завжди поспішить їй на допомогу, не вагаючись віддасть останній шматок хліба, а за врятування дитини — навіть життя. Мати невтомно піклується про своїх дітей. Результати материнського виховання залишають у дитини глибокий слід на все життя. Любов матері до дитини найсильніша в світі. Уявити собі матір без глибокого почуття любові до дітей важко, а то й просто неможливо.
Любов до дітей
Без глибокої, самовідданої любові до дітей не буває і не може бути повноцінного сімейного виховання. Світле благодарство й велика любов матері до дітей формує її авторитет і водночас силу виховного впливу.
Однак в любові до дітей треба мати почуття міри, ніколи не впадати в нерозумну, сліпу любов, яка спотворює виховання, калічить дитину. Також батьки не повинні виховувати дітей в суворості за допомогою покарань. Розумно люблять своїх дітей ті батьки, які ніжність не доводять до розпеченості, піклування — до потурання примхам, а вимогливість поєднують з повагою до особистості дитини. Батьки, які гарно виховували своїх дітей, живуть з ними в любові та дружбі.
Добре виховати своїх дітей — не тільки найголовніший моральний, а й конституційний обов’язок кожного батька й кожної матері. За виховання своїх синів і дочок вони відповідають перед суспільством.
Суть цього прекрасно передав A.C. Макаренко, який писав: «Виховання дітей — найважливіша галузь нашого життя. Наші діти — це майбутні громадяни нашої країни, громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти — це майбутні батьки й матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками й матерями. Але це не все: наші діти — це наша старість. Правильне виховання — це наша щаслива старість. Погане виховання — це наше майбутнє горе, наші сльози, наша провина перед іншими людьми, перед усією країною».
«Виховання майбутніх батьків і матерів — одне з найважливіших завдань школи», — так говорить В.О. Сухомлинський у своїй книжці «Батьківська педагогіка».
Батько й мати дали тобі життя й живуть для твого щастя. Все, що дають тобі батько й мати, — це їхня праця, піт, втома. Вмій поважати працю батьків. Найбільше щастя для батька й матері — твоє чесне життя, працьовитість, а в шкільні роки — любов до навчання, повага до старших, активна участь у суспільно корисній праці.
Принось у дім щастя, оберігай щастя сім’ї. Якщо люди вважають тебе недоброю людиною — це велике горе для твоїх батька й матері. По-справжньому любити батька й матір — означає приносити в дім мир, спокій.
Дорожи честю сім’ї. Твоя сім’я — це не тільки батько й мати, це й ти. Це твоя поведінка, твої вчинки. З усіма людьми треба бути правдивими, та для батька й матері найменша краплинка неправди — якщо тільки вони дорожать власною честю й честю сім’ї — велике нещастя.
Запитуй батька й матір дозволу на те, що без їх волі робити не можна або ж безтактно. Справжня свобода сина й дочки — бути слухняними дітьми. Підкорення волі батьків — перша школа громадянського виховання, перша дисципліна твоєї совісті. Якщо ти не навчився підкорятися волі батьків і в цьому підкоренні вбачати справжню свою волю, ти не зможеш стати стійким, несхильним громадянином.
Олександра Войналович
|
Виховання — це батьківський обов'язок
